Батьки часто підлаштовуються під своїх дітей і реагують на кожну їхню потребу, аби забезпечити надійний звʼязок. Під час цього процесу відбувається координація між мозком і поведінкою. У такий спосіб утворюється звʼязок, який створює біоповедінкову синхронізацію. Вона включає імітацію жестів, узгодження ритмів серцебиття та секреції гормонів (наприклад, кортизолу та окситоцину).
Фахівці запевняють, що постійна налаштованість може бути корисною для формування привʼязаності малюків, проте нерідко вона викликає труднощі, передає ВВС. Зокрема, це може збільшити стрес у стосунках і підвищити ризик виникнення нездорової прив’язаності дитини. Тож випадки, коли дорослі занадто реагують на потреби хлопчиків та дівчаток, і вважають, що так буде краще, працює не завжди.
За результатами дослідження близько 50-70% часу батьки та діти не “синхронізовані”. Тобто, кожен займається своїми справами.
Дослідники кажуть, що невпевнені або тривожні мами мають більшу нейронну синхронізацію з малюками. Водночас з батьком у дитини знижена поведінкова синхронізація, проте також підвищена нейронна.
“Наші висновки свідчать про те, що більш висока нервова синхронізація може бути результатом збільшення когнітивних зусиль у взаємодії батьків і дітей”, – діляться експерти.
Науковці зауважують, що надмірна синхронізація може призводити до вигоряння дорослих, а це ще негативніше відображається на стосунках з малюками. Тож фахівці радять бути емоційно доступними для дітей, вміти зчитувати їхні сигнали та чуйно реагувати на їхні потреби.
Проте варто це робити у той момент, коли вони потрібні дитині. Адже хлопчики та дівчата мають отримувати користь від свободи та незалежності в емоційному, соціальному та когнітивному плані.
Найголовніше, на що радять звернути увагу науковці – це розвиток довіри.
Раніше джерело розповідав, чому діти нічого не кажуть своїм батькам і як побудувати довіру.
Джерело: osvitoria.media